МОРАЛЬ ТА МИСТЕЦТВО У РОМАНАХ «ШПИЛЬ» У.
ГОЛДІНГА ТА «ДИВО» П. ЗАГРЕБЕЛЬНОГО
Мистецтво впливає на світ, так
як воно несе у собі сильну, виховну дію, адже усі ідеї мистецтва виражаються у
сильній емоціональній формі. Воно пов’язує часи, допомагає спілкуватися
народам, країнам та континентам та різним епохам у часі та просторі.
Внутрішньо організуюча,
духовно оновлююча, надихаюча місія зближує мистецтво з релігією – сферою віри,
котра підтримує людину і допомагає їй достойно пройти свій шлях у цьому
непевному світі. Релігійні догми, як і мистецькі образи, не піддаються
спростуванням фактами реальної дійсності. Однак на відміну від релігійного
постулату, у який ми віримо беззастережно, мистецький образ потребує свідомого
ставлення до себе як до цілковитої творчої вигадки.[1, 297].
В романі П. Загребельного
«Диво» (1968) об’єднуючим центром трьох часових періодів (сива давнина,
фашистська навала, сучасність) став Софійський собор – символ незламності духу
народу, величі слов’янської культури. Прекрасний храм святої Софії – це
справжнє архітектурне диво. М. Слабошпицький у своїй монографії пригадує,
що «цей твір вражав на сірому тлі тодішньої заідеологізованої прози з її вбогою
естетикою літературного мінімалізму» [4, 45]. Роман змушує задуматись над
глибинною проблемою взаємозв’язку минулого, сучасного і майбутнього. Також
провідна тема роману пов’язана з показом долі митця і значення мистецтва в
житті народу, його незнищенності, безсмертя. Таким чином, образ собору у романі
символізує неперевершену красу витворів архітектурного мистецтва та духовний
стрижень народу.
Якщо образ собору у романі
«Диво» є досить однозначним, то візію собору у романі «Шпиль» У. Голдінга
(1964) можна інтерпретувати декількома способами. Шпиль є одночасно символом духовного
та тілесного початку. З одного боку, він може бути осмислений як прагнення
єпископа Джосліна піднятися над повсякденністю. Саме так розумів значення й сам
настоятель собору. Храм порівнюється з людським тілом вже на перших сторінках
роману, поступово уподібнюється образу Джосліна. Собор стає двійником
настоятеля, віддзеркалює його душу та повторює його трагічну долю. Як зазначає
О. Лебедєва, шпиль – не лише довершене творіння людського духу, але символ
життя, яке, за словами отця Адама, є хисткою будівлею [3].
Мотив шаленства є центральним
у романі «Шпиль», слово «безумство» – одне з ключових і повторюється в тексті
найчастіше. Ціле Джослінове життя і життя його оточення – круговерть
божевільних думок і вчинків, а шпиль так само бачиться як «Джослінове
безумство». Шаленство Джосліна має позитивне значення, адже результатом є
створення шедевра мистецтва – величного шпилю на соборі.
Оточуючі вважають Джосліна
зарозумілим нечестивцем, невігласом, котрий уявив себе обранцем Бога, вони
змушені будувати шпиль за наказом настоятеля, засліпленого видінням. Джосліну
вдалося зацікавити талановитого майстра Роджера-Каменяра: «Ми з тобою обрані,
щоб зробити це разом. Зробити велику та добру справу» [2, 35]. З самого початку
Роджер-Каменяр відмовлявся від цієї ідеї, тому що фундаменту під собором немає
та шпиль впаде рано чи пізно. Джослін не здатний до об’єктивної самооцінки,
тому священик визнає не те, що існує насправді, а те, що відповідає його
уявленням про віру, доводячи собі самому та іншим, що «духовне втричі
матеріальніше за земне». Знання Джосліна ілюзорне. Навіть в останні години
життя йому не судилося знайти впевненість.
У романі «Диво» душа Ярослава
Мудрого має в собі роздвоєння: він постає твердим, самодисциплінованим, мудрим, в той же час його супроводжує
незахищеність звичайного смертного та слабкість. Душа князя самотня, сповнена
суперечностей, роздумів про те, що важливіше: кохана жінка чи підкинута
новгородським посадником ідея здобути княжий престол у Києві. Він задумує
спорудити собор на зразок величних візантійських храмів для того, щоб здивувати
весь світ.
Виконавцем виступає Сивоок,
який є живим втіленням генія. Процес створення архітектурного дива був важким,
тому що Сивоокові було важко знайти в собі сили відкинути занадто суворі, що
межують з аскетизмом, регламентації і приписи теорії візантійського мистецтва.
Він вкладає в кожну мозаїку та фреску храму щось земне і одухотворене [5, 183].
Таким чином, ми можемо
прослідкувати відображення моралі у мистецтві на прикладі соборів у романах «Шпиль»
У. Голдінга та «Диво» П. Загребельного. Обидві архітектурні споруди
виконують естетичну функцію, проте вони мають різні символічні значення. В
романах також порушуються тема відношення «замовник-виконавець» та тема долі
митця. Мистецтво має сильний виховний вплив та допомагає сформувати нам власну
систему духовних цінностей.
Література
1. Будний В., Ільницький М.
Порівняльне літературознавство / В. Будний, М. Ільницький. – К. :
Києво-Могилянська академія, 2008. – 430 с.
2. Голдинг У. Шпиль / Голдинг У.
– М. : Азбука-классика, 2004. – 94 с.
3. Загребельний П. Диво /
Павло Загребельний. − К. : Махаон, 2013. – 442 c.
4. Лебедева О. Развитие
литературных исканий У. Голдинга [Электронный ресурс] / Лебедева О. – Режим
доступа :
http://www.xserver.ru/user/ugvoc/3.shtml
5. Слабошпицький М. Три
варіації на тему П. Загребельного / М. Слабошпицький // Дивослово. – 2008. – №
7-8. – С. 45 – 47.
6.
Фащенко В. Глибінь і розмаїття дивосвіту / Фащенко В. – Х. : Райдуга, 2000. –
230 с.
Комментариев нет:
Отправить комментарий