ВПЛИВ
ІДЕЙ ПРОСВІТНИЦТВА НА ДУХОВНЕ ЖИТТЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА КІНЦЯ XVIII -
ПОЧАТКУ XIX СТОЛІТТЯ
Просвітництво – так називають
інтелектуальний і духовний рух кінця XVIIІ – початку XIX століття у Європі та
Північній Америці. Він виявився природним продовженням гуманізму Відродження та
раціоналізму початку Нового часу, які заклали основи просвітницького
світогляду: відмову від релігійного світорозуміння та звернення до розуму як до
єдиного критерію пізнання людини й суспільства. Назва закріпилась після виходу
статті Іммануїла Канта «Відповідь на запитання: що таке Просвітництво?» (1784).
Кореневе слово «світло», від якого походить термін «просвітництво», сягає
стародавньої релігійної традиції, закріпленої як у Старому, так і в Новому
Заповітах. Це і відокремлення Творцем світла від темряви, і визначення самого
Бога як Світла. Християнська віра передбачає просвітлення людства світлом
вчення Христа. Переосмислюючи цей образ, просвітники вкладали в нього нове
розуміння, маючи на увазі просвітлення людини світлом розуму [1, 11].
Ідеї Просвітництва справили такий
величезний вплив на всі напрямки духовного життя європейського суспільства, що
дали назву новій культурно-історичній добі.
Просвітництво зародилось в Англії
наприкінці XVII ст. У творах його засновника Дж. Локка та його послідовників
були сформульовані основні поняття просвітницького вчення: «спільне благо»,
«природна людина», «природне право», «природна релігія», «суспільний договір».
У вченні про «природне право», викладеному в «Двох трактатах про державне правління»
Дж. Локка, обґрунтовані основні права людини: свобода, рівність, недоторканість
особистості і власності, які є природними, вічними та невід’ємними.
У XVIII ст. центром просвітницького руху
стає Франція. На першому етапі французького Просвітництва головними постатями
були
Шарль Монтеск’є та Вольтер. У працях
Монтеск’є набуло подальшого розвитку вчення Дж. Локка про правову державу.
Вольтер був ідеологом освіченого абсолютизму та прагнув прищепити ідеї
Просвітництва монархам Європи. Він виступав проти релігійного фанатизму та
блюзнірства, церковного догматизму та панування церкви над державою та
суспільством.
На другому етапі французького
Просвітництва основну роль відіграли філософ і письменник Дені Дідро та інші
вчені-енциклопедисти, їхня праця «Енциклопедія, або Тлумачний словник наук,
мистецтв і ремесел» (1751-1780) була першою науковою енциклопедією, у якій
викладались основні поняття в області фізико-математичних наук,
природознавства, економіки, політики, інженерної справи й мистецтва. У більшості
випадків, статті були ґрунтовними й відображали найновіший рівень знань. У
створенні «Енциклопедії» брали активну участь Вольтер, Етьєн Бонно де
Кондільяк, Клод Адріан Гельвецій, Поль Анрі Гольбах, Шарль Монтеск’є, Жан-Жак
Руссо. Статті з конкретних галузей знань писали фахівці – науковці,
письменники, інженери.
Третій період висунув постать Ж.-Ж.
Руссо. Він став найвідомішим популяризатором ідей Просвітництва. Ж.-Ж. Руссо
запропонував свій шлях політичного устрою суспільства. У трактаті «Про
суспільний договір, або Принципи політичного права» (1762) він висунув ідею
народного суверенітету. За нею, уряд отримує владу з рук народу у вигляді
доручення, яке він зобов’язаний виконувати відповідно до народної волі. Якщо
він цю волю порушує, то народ може обмежувати, видозмінювати чи забирати дану
ним владу. Ідеї Ж.-Ж. Руссо знайшли свій подальший розвиток у теорії та
практиці ідеологів Великої французької революції [2, 85].
Період пізнього Просвітництва (кінець
XVIII – поч. XIX ст.) пов’язаний з країнами Східної Європи, Росією та
Німеччиною. Новий імпульс Просвітництву надає німецька література і філософська
думка. Німецькі просвітителі були духовними спадкоємцями ідей англійських і
французьких мислителів, але в їхніх творах вони трансформувались і набули глибоко
національного характеру. Самобутність національної культури та мови стверджував
Йоганн Готфрід Гердер. Його основний твір «Ідеї до філософії історії людства»
(1784-1791) став першою ґрунтовною класичною працею, з якою Німеччина вийшла на
арену світової історико-філософської думки. Філософським пошукам європейського
Просвітництва була співзвучна творчість багатьох німецьких письменників.
Вершиною всесвітньо відомого німецького Просвітництва стали твори Фрідріха
Шиллера, Готгольда Ефраїма Лессінга й особливо «Фауст» Йоганна Вольфганга Гете.
У формуванні ідей Просвітництва важливу роль відіграли філософи
Г. Лейбніц
та
І. Кант [3, 105].
Отже, Просвітництво – це передусім
філософське вчення, яке вплинуло на всі сфери людського життя, в тому числі і
на літературу. Будь-яка філософія починається з поглядів на людину, її місце у
світі, особливості її існування. Головною ідеєю просвітників було домінування
розуму: вони вважали, що світ піддається розумінню та пізнанню саме за
допомогою раціонального мислення. Розум домінує
над почуттями та емоціями, раціональне переважає над суб’єктивним – у
цьому полягає найголовніша ідея епохи Просвітництва.
Література
1. Дрезден А. В. Західноєвропейська
культура XVIII ст. / Дрезден А. В. – М. : Наука, 2000. – 311 с.
2. Ільїна Т. В. Культура епохи
Просвітництва / Ільїна Т. В. – М. : ТГУ, 2003. – 280 с.
3. Марков А. Н. Історія світової
культури / Марков А. Н. – М-коду : ЮНІТІ, 2008. – 384 с.
Комментариев нет:
Отправить комментарий