А. Ю. Титова м. Маріуполь (Перекладознавство)

ЛАТИНІЗМИ В ІТАЛІЙСЬКІЙ МОВІ

НА ПРИКЛАДІ ЮРИДИЧНИХ ТЕКСТІВ

Важливість латинської мови для сучасних романських мов не обмежується лише фактом їх генетичного походження.

Протягом довгого періоду часу латинь була мовою законів, управління та юстиції, церкви та релігії, літератури та міжнародного наукового обміну. Принаймні до кінця ХVIII століття на ній розмовляли студенти та професори, так як вона ще залишалась мовою шкільного та університетського учбового процесу. Аж до кінця ХХ ст. деякі наукові товариства ще продовжували розвивати латину. Латинську мову можна назвати не тільки засновницею сучасних романських мов, а й, в деякому роді, їх наставником. І на сьогоднішній день ще відчутний її  сильний вплив. Особливо ми можемо це простежити в італійській юридичній лексиці. Наявність численних латинізмів в їх первинній формі – це найяскравіший приклад того спадку, що залишився від мертвої латинської мови.

Своїй появі та розповсюдженню латинська мова зобов’язана племенам латинив, які заснували місто Рим. Рим зіграв дуже важливу роль у розвитку та розповсюджені латинської мови на довколишніх територіях. Треба відмітити, що з моменту захвату римлянами перших територій, які знаходились за межами Лаціуму, а також встановлення політичного володарювання Риму починається процес романізації. Одна з особливостей романізації полягала в тому, що проникнення латинської мови відбувалося, в першу чергу, в усній формі. Це стало основою для формування так званого розмовного койне, зрозумілу усім італікам мову. Сформована на основі латини, але з урахуванням в кожній області своїх характерних рис, які відображали рідну для даного італійського племені мову. Це загальноіталійське койне засвоювало також і місцеве неіталійське населення Апеннінського півострова.

Виділяють три основні етапи в формуванні латинської мови: архаїчний, класичний та пізній. Жанрова приналежність письмових пам’яток архаїчного періоду (комедія) обумовила той факт, що розмовна мова носіїв латинської мови була зафіксована, хоча і в обробленому вигляді. В текстах архаїчного періоду були відображені ті риси мови, які не отримали подальшого доступу в літературну мову, але продовжували зберігатись в латинській розмовній мові і згодом перейшли в романські мови. Мова письменників період І ст. до н.е. по ІІ ст. н. е. отримала назву «класичної» або ж «золотої латини». Вони спирались, в свою чергу, на традиції та авторитет граматиків. Для літературної мови були характерні дотримання граматичної «правильності», довгі синтаксичні речення та особливий лексичний добір. Під час пізнього етапу розвитку латинської мови різниця між письмовою та усною мовами була більш відчутнішою ніж раніше. Тому поступово розмовна мова потрапляє в літературу та надає поштовх до її спрощення.

Латинізми, як невід’ємний елемент будь-якого документу, викликають найбільше труднощів при перекладі. Як правило, до латинізмів відносяться слова, словосполучення або, навіть, синтаксичні конструкції, почерпнуті  з латиської мови в різні історичні періоди.

По відношенню до латини італійська мова, як і інші романські мови, має подвійні відношення. Як наслідок такого подвійного напряму деякі італійські слова, що мають однакову етимологічну латинську базу, можуть бути представлені двома різними формами. Тому слід розрізняти латинізми та слова латинського походження (parole ereditarie). Найголовнішим критерієм, що допомагає розпізнати le parole ereditarie та i latinismi, являється їх сфера вживання, у випадку, якщо можливо, то також і реконструкція їх лінгвістичної історії.

Для більш глибокого розуміння обраної нами проблеми, було розглянуто близько двадцяти текстів судових рішень останніх двох років, реєстр власників нерухомості та конституція Італійської Республіки. Вони мають різну тематику, різні стилі та синтаксичні конструкції, але єдине, що їх об’єднує - наявність латинізмів. Як показав аналіз, загальна частка латинізмів, наявних в документах складає близько п’яти відсотків від усього тексту. Як правило, вони мають роль другорядних членів речення. На підставі отриманих даних можемо виділити дві групи найбільш уживаних латинізмів:

−       до першої групи можемо віднести ті латинізми, що виступають в реченні в якості вставних слів і не несуть особливо смислового навантаження;

−       іншу групу складуть латинізми, слова та словосполучення, що мають особливе значення та несуть в реченні смислове навантаження.

Як показав аналіз текстів, загальна частка латинізмів, наявних в документах складає близько п’яти відсотків від усього тексту. Як правило, вони мають роль другорядних членів речення. Значна їх частина використовується в якості вставних слів.

Література

1. Алисова Т. Б. Введение в романскую филологию / Т. Б. Алисова, Т. А. Репина, М. А. Таривердиева – М. : Высшая Школа, 2007. – 453 с.

2. Бархударов А. С. Язык и перевод / Бархударов А. С.  – М., 1975. – 240 с.

3. Бесараб Т. П. Труднощі перекладу термінології в галузі юриспруденції / Т. П. Бесараб // Вісник Харківського нац. ун-ту ім. Каразіна. Серія: Філологія. – 2008. – Вип. 53. – № 798. – С. 9–11.

4. Albanese U. Latinismi nel campo giuristico / Albanese U. – Milano : Hoepli, 2006. – 467 с.

5. Scavuzzo C. I latinismi del lessico italiano / Scavuzzo C. – Roma : Carocci, 1994. – 494 с.