РИСИ ПОСТМОДЕРНІСТСЬКОГО РОМАНУ У ТВОРЧОСТІ ДЖОНА ФАУЛЗА
(«ВОЛХВ»)
В літературі
кінця XX століття виникає новий напрям – «постмодернізм», в якому погляди на світ характеризуються
твердженнями, що будь-які спроби сконструювати закінчену і безальтернативну
модель світу, встановити ієрархічний порядок або систему пріоритетів
виявляються безглуздими і заздалегідь приречені на провал. Ідеї про
неможливість існування індивідуальної долі і зникнення конкретної людської
особистості призвели до «відчутного дефіциту гуманізму» [2, 250] в
постмодерністській літературі. Вивченням постмодерністської парадигми займались
багато вітчизняних та зарубіжних вчених, такі як: Н. Бушманова, Ж. Деліз, Ж.
Дерріда, М. Золотоносов, М. Ліповецький, М. Монтель, С. Чупришин, І.
Хассан та ін.
Джон Фаулз –
яскравий представник письменників-постмодерністів, який активно проводив
експеримент не тільки з формами оповіді, але й відроджував традиції роману. Як
зазначав Т. Красавченко: «на сучасному історико-літературному етапі саме
поєднання соціальної проблематики, тобто реальності, із традицією та фантазією,
грою уяви... виводить англійський роман із стану тихого, скромного існування на
периферії у перший ряд – на світову орбіту» [1, 128]. Головною наскрізною
філософсько-літературною проблемою письменника літературознавці вважають
проблему власне художньої творчості, ролі уявного та реального, свідомого та
позасвідомого як базисних чинників мистецького процесу. Для Фаулза справжня
література – це постійний пошук, експеримент, елементи перевтілення, можливість
вільного вибору форм. Письменник не випадково проводить своєрідний експеримент
з оповідними формами. Він упроваджує різноманітні сюжетні, образно-стильові
засоби, що створюють неповторну духовну атмосферу його прози, використовує
різні типи романної оповіді із однією метою – утвердження свободи як витоку і
як наслідку творчого процесу.
Роман
«Волхв» (або «Маг») є яскравим прикладом постмодерністського роману Англії.
Головний герой роману, Ніколас Ерфе, є типовим персонажем для постмодернізму.
Склалася думка, що концепції особистості у постмодерністів немає. Людина швидше
сприймається як антиособистість, антигерой, й свого роду персоніфіковане зло (в
романі цю роль виконує Кончіс, як злий геній, який грає життям інших).
Постмодернізм несе в собі нестабільність, хаос, фрагментарність. Можемо
прослідкувати це на прикладі Ніколаса, який протягом розвитку дії в романі не
міг вирішити свою долю, завжди був в суперечках з собою:
«Окончив
университет, объект избрал себе крайне неподходящую среду обитания – престижную
частную школу, где с удесятеренной силой резонируют как раз те социальные
недостатки, которые объект не переносит: патриархальность и деспотизм» [4,
299].
Ще одною з
провідних рис постмодернізму є інтертекстуальність, проявами якої пронизаний
текст роману. У романі «Волхв» (1965) Фаулз використав елементи п’єси Шекспіра
«Буря» (1623). Черновою назвою роману була назва «Godgame» – буквально «Гра
Бога», в ньому помітний вплив Карла Юнга і таких романів Генрі Джеймса і Ч.
Діккенса, як «Поворот гвинта» та «Великі надії». В романі ми постійно
зустрічаємо цитати та посилання на відомі нам твори класиків та алюзії.
Наприклад: «Человек – не остров» (алюзія
на вислів відомого англійського поета Джона Донна); «Но она принялась тихо
декламировать Шекспира : Ты не пугайся: остров полон звуков И шелеста, и
шепота, и пенья; Они приятны, нет от них вреда....» (У. Шекспір, «Буря», акт
III, сц. 2. Переклад М. Донського); «И тут, впервые за эти дни, у меня возникла
явственная литературная ассоциация, на которую Алисон, конечно, не
рассчитывала. Я мог точно назвать источник – хрестоматия «Английский Геликон»»
(антологія поезії єлизаветинського періоду,1600 рік).
Не можна
оминути міфологізм у романі, сама назва «Волхв» або «Маг» (ті, хто ворожать)
наштовхує читача на деякі роздуми. З міфом у тексті ми зустрічаємось відразу,
як головний герой приїжджає до Греції, на острів Праксос, де відбуваються
основні події і де Ніколас втратив і віднайшов свою Алісон, що відчутно
семантично перегукується з міфічним Наксосом, де Тесей втратив Аріадну, а
композиційне завершення психологічних «вистав» Кончіса разюче нагадує колізії
класичних кельтських саг, давньогрецьких міфів, казок, романтичних сюжетів
тощо. Іншими словами, «магічний простір» сюжету у його авторській постмодерній
інтерпретації розгортається впритул до міфологічних, архетипових меж, що
окреслюють ідейну площину «Волхва» [3, 25]. Протягом роману, Нік починає
постійно порівнювати себе з тими чи іншими героями: «...я оказался в пространстве
мифа; телесным опытом данное знание, каково одновременно быть и юным и древним,
то Одиссеем, подплывающим к цирцеиным владениям, то Тесеем на подступах к
Криту, то Эдипом, взыскующим самости. Это чувство невозможно выразить. В нем не
было ничего рассудочного, лишь мистическая дрожь от пребывания здесь и сейчас,
в мире, где может произойти все что угодно. Словно он, мир, был за эти три дня
заново пересотворен, спешно, ради моей скромной персоны.»; «Итак, я не Гамлет,
оплакивающий Офелию. Я Мальволио, вечный юродивый, я Мальволио»; «Я хотел не
просто погибнуть, но погибнуть, как Меркуцио . Умереть, чтобы помнили; а
истинную смерть, истинное самоубийство необходимо постигает забвение» [4, 45].
Це відчуття Кончіс прагне підтримувати в Ніколаса постійно. Саме тому він,
змінюючи декорації, переносить Ніка з одного часу в інше, таким же чином,
граючи з простором острова.
Отже, можна
зробити висновок, що роман «Волхв» Джона Фаулза є складним твором, в якому є
багато прихованого підтексту. Дж. Фаулз в своєму романі використовує традиційні
творчі схеми, проте класичній традиції тут протиставлено постмодерн. Крім того,
у сучасному літературознавстві існує думка, що «Волхв» – алюзія на класичний
«крутійський роман» з традиційним міфологічним мотивом «крутійства». У
постмодерністській художній практиці (не лише у Фаулза, а й у Еко, Павича,
Кундери) з’являються численні антично-аполонійні алюзії з їх тенденцією
розвінчання прагматичної ідеології. Таким чином, у творах
митців-постмодерністів зникає установка на універсальність художньої мови,
з’являється новий тип світобачення – світ сприймається непізнаним та ілюзорним.
Література
1.
Красавченко Т. Ч. Реальность, традиции, вымысел в современном английском романе
/ Т. Ч. Красавченко // Современный роман. Опыт исследования. – 1990. – №3. – С.
128-130.
2.
Липовецкий М. Н. Русский постмодернизм, очерки исторической поэтики /
Липовецкий М. Н. – Урал, 1992. – 384 с.
3. Погребная
Я. В. Актуальные проблемы современной
мифопоэтики / Погребная Я. В. – Litres,
2015. – 311 с.
4. Джон Фаулз. Вохв / Джон Фаулз ; [пер. с английского Б. Кузьминский] – М.
: Эскимо, 2015. – 736 с.
Комментариев нет:
Отправить комментарий