ПИСЬМЕННИЙ ЩОДЕННИК ЯК ЖАНР ТА АСПЕКТИ ЙОГО ВИВЧЕННЯ У
СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ
У сучасному
українському літературознавстві сформувалося досить довільне потрактування
особливостей жанру письменницького щоденника, як відмічає один з фахівців в
області теорії щоденника О. Г. Єгоров, щоденники перестали бути допоміжним
матеріалом для дослідників лише в другій половині XX століття [3, 7].
На сьогодні
можна виділити три основні напрями вивчення діаристики:
1. Можливості використання щоденника в
прикладних цілях: дослідження проблем вікової психології, теорія рефлективного
письма, аналіз ролі щоденникових записів у процесі професійного становлення
журналіста.
2. Вивчення
особливостей щоденника як літературного жанру.
3. Вивчення
щоденників з лінгвістичної точки зору
[3, 16].
Лідія
Гінзбург у своїй роботі «Про психологічну прозу» розглянула естетичні
можливості документалістики, за її твердженням для письменника будь-яке письмо
буде близьким якщо не до вигадки, то бодай до компонування й узагальнення;
мистецтво узагальнення як особлива естетична цінність і є специфіка щоденника
[2, 4]. Її думки про «повноцінність» документальної літератури, тобто естетичну
вартість, художній потенціал, стосуються і щоденника, хоча щоденникову
літературу дослідниця згадує побіжно.
У сучасному
українському літературознавстві найповніший огляд досягнень у розвитку жанру
мемуаристики здійснено в роботі Олександра Галича «Українська документалістика
на зламі тисячоліть: специфіка, генеза, перспективи» [1].
Однак, як
зазначає Катерина Танчин, дослідниця «щоденника як форми самовираження
письменника», незважаючи на деякі спроби осмислити такий специфічний жанр
документалістики як щоденник, літературознавство ХХ ст. показало, що перше
місце серед його досліджень займає переважно розв’язування проблеми мемуарної
етики чи обговорення деяких суб’єктивних авторських критеріїв та оцінок, ніж
проблема жанрових характеристик і класифікацій документалістики [5, 10].
Теоретична
думка у визначенні жанру щоденника окреслила три шляхи розвитку дискурсивних
практик:
1. існує
загальний мемуарний жанр з такими жанровими різновидами, як: листи, нотатки,
щоденники тощо (Леонтій Гаранін). Однак домінувальна позиція на сьогодні така:
листи, щоденник, спогади і т. д. – це не тільки форми, а цілком рівноправні
жанри, які є, однак, різновидами спільного мемуарного жанру (Андрій
Тартаковський, Тетяна Колядич);
2. Олександр
Галич вказує на існування мемуаристики та мемуарної прози, які разом з
біографією та автобіографією становлять основні напрями документалістики;
3. Представники
третього підходу розглядають щоденник та, наприклад, мемуари, як цілком різні
жанри документальної літератури (Еміль Кардін), К.Танчин вважає, що розуміння
щоденника як повноцінного жанру документалістики поряд з такими жанрами як
мемуари, листи, записні книги, нотатки тощо є найбільш логічно вмотивованим
[5].
Наступне проблемне питання для дослідників
письменницьких щоденників – дати точне визначення жанрової природи щоденника.
На думку К.Танчин, це фактично неможливо, оскільки неможливо встановити
«чистоту жанру» [5, 15]. За визначенням цієї дослідниці, щоденник – жанровий
різновид документальної прози; форма оповіді, що ведеться від першої особи у
вигляді щоденних записів, від вузько документальних, завдання яких – фіксація
поточних справ, до таких, які наближаються до змалювання літературного [5,
15–16].
Деякі
дослідники (Андрій Кочетов, Катерина Танчин) наголошують на тому, що щоденник є
індивідуальною формою авторського самовираження і має такі характерні
особливості [4, 8]:
1.
Позаконцепційність суб’єктивності.
2. Один
часовий план зображення.
3.
Незалежність суб’єктивності.
4. Плинність
концептуальності.
Катерина
Танчин вважає щоденник формою саморозкриття письменника та виділяє декілька
типів щоденників у залежності від призначення, функції й ролі, яку він відіграє
в житті автора [5, 7]:
1.
Щоденник-свідчення
(щоденник Сергія Єфремова, Степана Васильченка, Зінаїди Гіппіус).
2.
Щоденник – документ
самоаналізу і самонавчання (щоденники Володимира Винниченка, Льва Толстого).
3.
Щоденник – пам’ять
про себе самого (щоденники Валерія Поліщука, Корнія Чуковського).
4.
Щоденник,
породжений нарцистичними мотивами (щоденники Валеріана Поліщука, Ольги
Кобилянської).
5.
Щоденник як засіб
психічної самотерапії (щоденники Ольги Кобилянської, Тараса Шевченка, Франца
Кафки).
Отже, у
проаналізованих нами роботах відсутня єдина позиція літературознавців щодо
місця щоденника у системі літературних жанрів, щодо його співвіднесеності з
іншими жанрами документальної літератури, щодо його жанрової природи та
жанрових домінант, що є окреслює можливі напрями досліджень письменницьких
щоденників.
Література
1. Галич О. А. Українська
документалістика на зламі тисячоліть: специфіка, генеза, перспективи / Галич О.
А. – Луганськ : Знання, 2001. – 246 с.
2. Гинзбург Л. Я. О психологической
прозе / Гинзбург Л. Я. – М. : INTRADA, 1999. – 412 с.
3. Егоров О. Г. Литературный дневник XX
века: История и теория жанра / Егоров О.
Г. – М. : Издательство Московского государственного областного университета,
2003. – 360 с.
4. Кочетов А. В. Щоденник О. В.
Дружиніна: типологія жанру, поетика, історико-літературний контекст : автореф.
дис. на здобуття наук. ступеня канд. філолог. наук : спец. 10.01.02 «Російська
література» / А. В. Кочетов. – Херсон, 2006. – 22 с.
5. Танчин К. Я. Щоденник як форма самовираження
письменника : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філолог. наук :
спец. 10.01.06 «Теорія літератури» / К. Я. Танчин. – Тернопіль, 2005. – 20 с.
Комментариев нет:
Отправить комментарий