КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ПІДХІД ДО ВИВЧЕННЯ
АЛЮЗІЙ
Теорія
інтертекстуальності, яка спочатку набула розвитку в рамках літературознавства,
знаходиться в центрі уваги багатьох провідних лінгвістів сучасності. Одним з
мовних засобів, що служить реалізації категорії інтертекстуальності, є алюзія.
За О. О.
Селівановою, алюзія (від лат. alludo – натякати, жартуючи) – вияв текстової
категорії інтертекстуальності, прийом художньої виразності, що змістовно
збагачує текстову інформацію, створюючи численні асоціації за рахунок натяку на
події, факти, персонажів інших текстів; є виявом безперервної діалогічності
текстопородження, зокрема, художньої творчості [3, 24].
Зазначимо, що у
сучасних дослідженнях явища алюзії все більше уваги приділяється вивченню її
концептуальної складової. Концепт, у свою чергу, є базовим поняттям когнітивної
лінгвістики, яка вивчає мову як засіб отримання, зберігання, обробки, переробки
і використання знань, спрямована на дослідження способів концептуалізації та
категоризації певною мовою світу, дійсності та внутрішнього рефлексивного
досвіду [4, 365].
Щодо вивчення
алюзії в сфері концептології, то це явище розглядається в
ментально-гносеологічному аспекті як засіб концептуальної системи індивіда, за
допомогою якого він розуміє і сприймає один тип об’єктів і явищ у термінах
іншого. Такий підхід цілком узгоджується з твердженням О. О. Селіванової про
концептуальний статус усіх фігур мовлення. На думку дослідниці, текстові алюзії
є поширеним типом асоціатів-терміналів ментально-психонетичного комплексу, до
якого, власне кажучи, вона прирівнює концепт [4, 142].
М. А. Захарова
справедливо зазначає, що алюзія – це згорнута когнітивна модель прецедентної
ситуації, що визначає статус алюзивного імені як прикордонного явища, що
належить до сфери пам'яті і, тим не менш, є частиною системи мови [2, 32].
Такий аспект
вивчення алюзії зумовлює введення до апарату дослідження терміну концептуальна
алюзія, під яким розуміється концептуально навантажена мовна одиниця з
алюзивним статусом. На відміну від концептуальної метафори, алюзія не формує
нові концепти, а є засобом експліцитної чи імпліцитної апеляції до вже відомого
концепту, у чому полягає її концептуальна функція.
У дослідженнях
концептуальних алюзій дуже часто звертаються до аналізу її ознак, які
характерні також для концепту-сценарію. Концепт-сценарій – це особливий вид
концепту, який реалізує в семантичному плані свого вербального вираження сему
руху, ідею розвитку. Сценарій завжди носить сюжетний характер, і слово виступає
у вигляді заголовка для серії стереотипних дій. Колективний досвід носіїв мови
дозволяє по-різному реалізовувати прочитання одного і того ж сценарію, заданого
відповідним словом, і необхідно усвідомити рольові функції, які пропонуються
для певного сюжету в рамках того чи іншого сценарію [1, 56].
А. Б. Циренова
зазначає, що одним із способів вербалізації сценарного концепту є алюзія.
Алюзія сценарного типу дозволяє відтворювати в рамках нового контексту частину
прецедентного тексту або навіть весь текст в цілому. Перенесення ознак одного
предмета (явища) на інший предмет (явище) дає можливість більш яскраво і точно
виявити особливості останнього. У свідомості індивіда, користувача знань,
зберігається інформація про певні ситуації, що почерпнута з різних прецедентних
текстів, в яких чітко визначені ролі учасників, їх властивості та конкретні
дії. Людина точно знає, як оцінюється та чи інша ситуація в певному соціумі, що
вона означає, які з її ознак можна реалізувати в процесі комунікації. Знання
цієї ситуації, її сценарію, може бути перенесено в новий контекст з
автоматичним розподілом ролей, властивостей і дій серед учасників нової
ситуації. Така система спрощує процедуру сприйняття та оцінки нової ситуації і
одночасно дає стереотипну концептуальну орієнтацію [5, 19].
Отже,
концептуальний підхід до вивчення алюзії, на нашу думку, допомагає наблизитись
до осмислення власне природи алюзії, а також її функцій. Якщо в класичному
розумінні алюзія є предметом вивчення літературознавства, то сучасні
дослідження цього явища не обмежені лише даним напрямом. Все частіше алюзія
розглядається в руслі вивчення міжкультурних зв'язків або проблеми
інтертекстуальності, у сфері стилістики, фразеології, перекладознавства та
когнітивної лінгвістики.
Література
1. Бабушкин А.
П. Типы концептов в лексико-фразеологической семантике языка / Бабушкин А. П. -
Воронеж : Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 1996. – 102 с.
2. Захарова М.
А. Аллюзивные имена собственные как символы и знаки / М. А. Захарова //
Актуальные вопросы языкознания, страноведения и методики обучения иностранным
язикам : Материалы III межвуз. науч.-практ. конф. – Челябинск : Изд-во ЧГПУ,
2003. – С. 31-39.
3. Селіванова
О. О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія / Селіванова О. О. – Полтава : Довкілля – К., 2006. – 716 с.
4. Селіванова
О. О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми : [підручник] / Селіванова О.
О. – Полтава : Довкілля – К., 2008. –
712 с.
5. Цыренова А.
Б. О средствах реализации сценарного концепта (на материале английского языка)
/ Цыренова А. Б. // Вестник ТГПУ. – 2013. – С. 18-21.
Комментариев нет:
Отправить комментарий