НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ АМЕРИКАНСЬКОГО ПОСТМОДЕРНІЗМУ
Дана робота присвячена дослідженню нових
тенденцій американської літератури. Метою цієї роботи є аналіз художніх
особливостей літератури США кінця ХХ ст.
У даній роботі ми ставимо такі завдання
– дослідити особливості розвитку американської літератури кінця ХХ ст.; виявити
художні тенденції літератури цього періоду.
Світовий літературний процес останніх
десятиліть відзначається розмаїттям естетичних пошуків митців, появою нових
художніх форм, переглядом ідей і художніх прийомів. Поряд з
неоавангардистськими тенденціями у ньому розвивається, збагачуючись новим
духовним і художнім досвідом, література, яка тяжіє до реалістичного напряму.
Однак визначальна роль у літературному житті трьох останніх десятиліть XX ст.
належить постмодернізму.
Літературний процес другої половини XX
ст. визначається переходом від модернізму до постмодернізму, а також потужним
розвитком інтелектуальної тенденції, наукової фантастики, «магічного реалізму»,
авангардистських явищ тощо.
Про постмодернізм на Заході широко
заговорили на початку 1980-х років. Одні дослідники вважають початком
постмодернізму роман Джойса «Поминки по Фіннегану» (1939), інші — попередній
Джойсів роман «Улісс», треті — американську «нову поезію» 40-50-х років,
четверті гадають, що постмодернізм — це не «фіксоване хронологічне явище», а
духовний стан і «у будь-якій добі є власний постмодернізм» (У. Еко), п'яті
взагалі висловлюються про постмодернізм як про «одну з інтелектуальних фікцій
нашого часу» (Ю. Андрухович). Проте більшість науковців вважає, що перехід від
модернізму до постмодернізму припав на середину 1950-х років. У 60-70-ті роки
постмодернізм охоплює різні національні літератури, а у 80-ті він стає
домінуючим напрямом сучасної літератури і культури [3].
Постмодернізм вважають химерним
феноменом сучасності, зміст і термінологія якого залишаються й донині остаточно
не з’ясованими: одні вчені переконані, що цього явища не існує взагалі,
назвавши його «естетичним свавіллям», інші ж – надають йому філософського
статусу і визначають як особливий стиль «абсурдистського» мислення, як тип
культури сучасної західної цивілізації, як світовідчуття і стиль окремих
сучасних письменників, зокрема Дж. Барта, Д. Бартельмі, В. Гесса, Р. Кувера та
ін.. До такої широкої дискусії долучилися й мовознавці, розглядаючи
постмодернізм як новий стиль письма [2, 3].
У визначенні характерних ознак
постмодернізму (які ототожнюють з принципами постмодерністського
текстотворення) єдності в поглядах науковців також немає ( наприклад, І. Хассан
– з-поміж таких називає іманентність, А.Уальд – коригуючи іронію, Д. Лодж –
епістемологічну невпевненість, відсутність логічного поняттєвого апарату при
пізнанні й поясненні світу, І. Пригожин, І. Стенгерс – постмодерністську
чутливість тощо).
Розбіжності в позиціях учених пов’язані,
на нашу думку, з тим, що згадані ознаки постмодернізму часто суперечать одна
одній, адже поняття, що ними характеризуються, час від часу трансформуються,
переосмислюються, набуваючи нового змісту. Тому типові ознаки постмодернізму
слід розглядати з урахуванням конкретного історичного контексту (певної країни)
та в рамках одного виду мистецтва (наприклад, художньої літератури). Американський літературний
постмодернізм представлен такими ключовими фігурами, як Дж. Барт, Т. Пинчон, Д.
Коупленд, Д. Бартелми, Р. Сакеник, Р. Федерман та ін. В американському постмодернізмі
традиційні форми та мотиви трансформуються не в результаті природної еволюції,
а через домінування концепції загального хаосу та розпаду. У роботах цих
постмодерністів зображена неймовірна суміш часу, культур, реальних фактів.
Постмодерністська творчість передбачає
естетичний плюралізм на всіх рівнях (сюжетному, композиційному, образному,
характерологічному, хронотопному тощо), повноту уявлення без оцінок, прочитання
тексту в культурологічному контексті, співтворчість читача й письменника, міфологізми
мислення, поєднання історичних і позачасових категорій, діалогізм, іронію.
Провідними ознаками постмодерністської літератури є іронія, «цитатне мислення»,
інтертекстуальність, пастіш, колаж, принцип гри. У постмодернізмі панує
тотальна іронія, загальне осміяння і глузування з усього. Численні
постмодерністські художні твори характеризуються свідомою настановою на
іронічне зіставлення різних жанрів, стилів, художніх течій.
За думкою Р. Барта, для
постмодерністської парадигми характерним є розпад традиційних уявлень про
цілісність, закінчення естетичних систем, відмова від табу та кордонів,
визначення світу як «хаосу», а тексту як «інтертексту» [4].
Для літературної «техніки»
постмодернізму як структуруючого літературного принципу:
−
гра
з літературними архетипами у вигляді «римейка»;
− широке
використання різних текстових планів, залучення документального матеріалу,
фотографій, лозунгів тощо;
−
точка
зору автора відокремлена і простежується на маргінальному рівні тексту – в
епіграфах, епілозі, затекстових елементах, слоганах, авторських афоризмах і
коментарях-поясненнях неологізмів.
Література
1. Ащеулова И. В. Мир как тексты» в
постмодернистских романах конца XX века/ И. В.Ащеулова // Русская литература в
новом тысячелетии. – М., 2003. - Т.2. — С. 6.
2. Бабелюк О. А. Принципи
постмодерністського текстотворення / Бабелюк О.А.. – Дрогобич : ТзОВ Вимір,
2009. – 296 с.
3. Література постмодернізму [Електроний
ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrlit.vn.ua/zaruba/article/74.html
4. Постмодернизм в литературе. Поэтика
постмодернизма и постмодернистский роман [Электронный ресурс]. – Режим доступа
:
http://otmart.net/node/103
Комментариев нет:
Отправить комментарий