А. М. Бобровська м. Маріуполь (Світова література)

«РОМАН-ВИХОВАННЯ» ЯК ЖАНРОВА МОДИФІКАЦІЯ РОМАНУ:

ОГЛЯД ПІДХОДІВ ДО ЙОГО ПОТРАКТУВАННЯ

ХХ століття увійшло в світову літературу як століття роману, жанрові модифікації якого численні та різноманітні, увага до жанру роману-виховання, крім іншого, спричинена резонансом, який викликав твір П. Зюскінда «Парфуми».

Р. Зельбманн у роботі «До історії німецького роману виховання» розглядає три типи роману-виховання як три різних рівня і способу саморозкриття Вільної волі індивід», де Entwicklungsroman розуміється як «роман розвитку», який не обов'язково завершується якісною зміною, Erziehungsroman  як «роман-виховання», Bildungsroman  як «роман-освіти», що припускає останній щабель динамічного саморозвитку духовної субстанції особистості, на вищому інтелектуально-міфопоетичному рівні [4].

На думку вищезгаданого вченого, роман виховання (Erziehungsroman) грунтується на більш ускладненому фундаменті самореалізації, він демонструє дискурсивно-дидактичний рівень саморозвитку «Вільної Волі» героя, що наближує його, завдяки розсудливо-повчальному менталітету, до усвідомлення та осмислення Ідеальної Мети. Така, наприклад, історична дилогія Генріха Манна з її наполегливо декларованою ідеальною кінцевою метою Генріха IV - ідея «народного короля», який уособлює союз Духа та Дії [4].

 «Роман освіти» (Bildungsroman), як твердить Р. Зельбманн, являє собою синтетичний щабель динамічного саморозвитку духовної субстанції особистості на вищому інтелектуально-міфопоетичному рівні. Персонаж осягає Ідеальну Мету в міфологічному часі-просторі з їх універсальною часовою дискретністю. Цей ступінь - не що інше як апофеоз формування, «освіти» героя, осягнення ним шуканого гармонійного Ідеалу [4].

Поглиблене дослідження роману-виховання пов'язане з роботами В. Дільтея, який прийшов до висновку, що романи-виховання «школи Вільгельма Мейстера», показують людське формування на різних щаблях, образах, епохах життя. Вивчаючи «роман-виховання» В. Дільтей виділив три його різновиди: романи «школи Вільгельма Мейстера», романи романтичної групи (Фр. Шлегель, Тік, Вакенродер, Новаліс) і романи про художника. В основі концепції роману-виховання В. Дільтея лежать аналогії з теорією природної еволюції. Слідом за Шлегелем, Моргенштерном і Гегелем, В. Дільтей порівняв етапи розвитку органічного світу зі ступенями  «дозрівання» героя. Крім того, вчений приділив особливу увагу ролі оповідача, яка домінує в цьому жанрі, ввів допоміжне поняття «освітня історія». Це поняття займає, на його думку, проміжне положення між мотивом освіти і романом виховання в його класичній формі. Основні тенденції роману виховання трактувалися ним у релігійно-католицькому дусі. Так, процес виховання героя, інтерпретувався як етапи духовного перетворення людини: людина проходить шлях від недобровільного вигнання з райського прастану через ворожий, повний спокус світ, до ідеалу очищення і відродження. Тому, зауважив В. Дільтей, у підтексті роману постійно присутня тема «втраченого раю» і «наполегливого прагнення до його повернення». Звідси - резюмує філософ - і тема «блаженних сутінків душі» чистого, недосвідченого героя на початку роману та його солодка мрія про жадану гармонію [2].

Німецький літературознавець Г. Г. Борхерд також виокремив «три фази» роману виховання: «юні роки», «роки мандрів» і «очищення», «облагородження». Перший етап розвитку пов'язаний, на його погляд, з показом виховання героя далеко від світу та його звичаїв, розкриття закладених природою задатків і формування особистості починається з мандрівок героя по різних областях життя, причому любов і дружба виявляються вирішальною рушійною силою, в останній же фазі відбувається остаточне формування героя. Таким чином, на основі аналізу «Років навчання Вільгельма Мейстера» Й.-В. Гете, дослідник розробив схему-тріаду роману-виховання [3].

М. Бахтін, вивчаючи хронотопічну побудову романів, прийшов до висновку, що роман-виховання - це художня структура, основним організуючим центром якої є ідея становлення. При цьому він відзначив хиткість меж, що відокремлюють роман-випробування від роману-виховання, оскільки основоположні ідеї обох споріднених різновидів взаємопов'язані [1].

Простежуючи еволюцію жанрових модифікацій роману (роман мандрів, роман випробування героя, роман біографічний, роман автобіографічний, роман-виховання) М. Бахтін підкреслив, що в романі мандрівок часові категорії розроблені вкрай слабо, становлення, розвиток людини роман не знає [1], у романі випробування герой даний завжди як готовий і незмінний, усі якості його задані від самого початку і протягом роману лише перевіряються та випробовуються, проте в цьому типі роману дається розвинений і складний образ людини, що мав величезний вплив на подальшу історію роману [1].

За М. Бахтіним роман-виховання дає динамічну єдність образу героя, але сам герой, його характер - це змінна величина у формулі цього роману. Зміна самого героя набуває сюжетного значення, час вноситься всередину людини, входить в самий образ її, становлення людини відбувається в реальному історичному часі з його необхідністю, з його повнотою, з його майбутнім, з його глибокою хронотопічністю [1].

На думку вченого, роман- виховання - роман синтетичний, підготовлений розвитком роману мандрів, роману випробування, біографічного роману. Формування особистості героя, динамічний тип становлення і розвитку героя, хронотоп - найважливіші відкриття роману-виховання [1].

А. В. Діалектова проаналізувала романи-виховання німецької літератури середини XVIII століття - «Вільгельм Мейстер» Й.- В. Гете, «Агатон» К. М. Віланда, «Генріх фон Офтердінген» Новалиса, «Титан» Жан Поля. За її визначенням, під терміном «виховний роман» мається на увазі твір, домінантою побудови сюжету якого є процес виховання героя, а життя для героя стає школою, а не ареною боротьби, як це було в пригодницькому романі [2].

Дослідниця виділила цілу систему ознак, що характеризують специфіку роману виховання: це - внутрішній розвиток героя, уроки життя, які герой отримує в результаті еволюції, зображення становлення характеру головного героя з дитинства до фізичної та духовної зрілості, активна діяльність центрального персонажа, спрямована на встановлення гармонії і справедливості, прагнення до ідеалу, гармонійно поєднує фізичне і духовне, досконалість, принцип моноцентричної композиції і її стереотипність, рух героя від крайнього індивідуалізму до суспільства та ін. [2].

А. Діалектова вважає неможливим дати точне визначення Bildungsroman, оскільки він, як і всі види і жанри, знаходиться в процесі безперестанної зміни та розвитку [2].

Отже, стислий огляд наявних робіт, присвячених жанровій специфіці роману-виховання, засвідчує відсутність єдиного, загальновизнаного потрактування цього жанру, хоча і виявляє  наявність певних спільних жанрових домінант.

Література

1. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества [ сост. С. Г. Бочаров] / Бахтин М. М. – М. : Искусство, 1979. – 423 с.

2. Диалектова А. Воспитательный роман в немецкой литературе эпохи Просвещения / Диалектова А. – Саранск : Изд-во СГПИ, 1972. – 38 с.

3. Лукач Д. Теория романа [пер. с нем. Г. Бергельсо] / Д. Лукач  // Новое литературное обозрение. – М., 1994. – №9. – С. 69-75.

4. Пашигорев В. Н. Роман воспитания в немецкой литературе XVII-XX веков : дис. …канд. фил. наук : 10.01.03 /  Пашигорев Владимир Николаевич – Ростов-на-Дону, 2005. – 333 с.