ОСОБЛИВОСТІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ІСТОРИЧНОЇ ПОСТАТІ
У РОМАНІ «ПОТВОРНА ГЕРЦОГИНЯ» Л. ФЕЙХТВАНГЕРА
Ліон
Фейхтвангер народився у 1884 році у баварській столиці Мюнхені – місті, яке він
кохав гірким та пристрасним коханням та зробив його центральним місцем подій
своїх романів «Успіх» та «Родина Опперман». Першим серйозним літературним
захопленням Ліона Фейхтвангера був театр. Перший історичний роман Л.
Фейхтвангера «Єврей Зюсс» бів написаний у 1922 році. За його публікацією не
бралось жодне видавництво з огляду на нібито непопулярність жанру історичного
роману на початку ХХ століття. Однак, на думку дослідниці Г. Крьоше,
вирішальним для відмови видавницта став вибір Л. Фейхтвангером тематики роману:
історія піднесення придворного єврея в період зростаючої неприязні до них
виглядала як виклик німецькому суспільству [4, с.64]. Тоді, за свідченням
дружини Л. Фейхтвангера, другий історичний роман «Потворна герцогиня» (1923)
був написаний письменником на пропозицію видавця П. Ашенбаха на замовлення [5,
144].
Видавець
наполягав лише на історичному романі, проте вибір теми та обсяг роману залишав
за Л. Фейхтвангером. Оскільки німецький прозаїк вже давно займався постаттю
Тірольської герцогині Маргарити Маульташ, то план виник миттєво, і письменник
почав напружено працювати. Успіх не забарився, і цей роман проторував шлях його
першому улюбленому історичному роману [6, 17].
Шлях
Фейхтвангера-прозаїка виглядав неухильним «шляхом вгору». Щоправда, сенсації,
рівні «Єврею Зюссу», більше не повторилися. Однак великі перемоги були. «Гойя,
або Тяжкий шлях пізнання» (1951) – одна з них. Але ще примітніше, що мало не
кожен новий роман щось додавав до зростаючої слави письменника. Особливий успіх
письменник мав навіть не на батьківщині, а в Англії, а потім і в США. За
свідченням Томаса Манна, в цих країнах коли бажали особливо похвалити
яку-небудь книгу, говорили про неї: «Майже як у Фейхтвангера».
Фейхтвангер
навмисно підбирав для своїх оповідань матеріал, здатний викликати живий і
безпосередній читацький інтерес. Іншими словами, інтерес, який виникає не
стільки за рахунок способу осмислення і манери відтворення того, що відбувається,
скільки завдяки самій дії, ходу її розвитку. Тим самим центр ваги переміщався
на сюжет. Сюжет – а не компоновка епізодів і не загальний характер оповідання –
головний авторський інструмент для Фейхтвангера.
У центрі
інтриги перебуває тільки один персонаж першого плану, від чого критика схильна
відносити більшість романів Фейхтвангера до жанру історично-біографічного. Але
нерідко таких персонажів двоє чи навіть троє. І долі їх не тільки тісно
переплетені; вони, ці долі, обростають конфліктами, що в свою чергу вимагають
конкретних учасників. Відбувається ланцюгова реакція, фігури помножуються,
виступають з натовпу статистів, знаходять самостійність, створюють додаткові
сюжетні лінії, вже не покриваються наскрізь інтригою. Роман виходив
густонаселеним і переповненим подіями. Однак Фейхтвангер мав свої прийоми, щоб
не набриднути читачеві. На сюжетні розломи він наче накладав додаткові фабульні
скріпи, компенсуючи недостатність наскрізної інтриги тим, що нарощував інтриги
приватні, проміжні, другорядні. Деяку неминучу об’ємність своїх романів
(особливо більш пізніх) він врівноважував не тільки за рахунок «цікавого» героя
і його «захоплюючої» долі, не тільки за рахунок напруженості всієї сюжетного
дії, а й засобами мови, стилю.
Письменники
різних країн та народів, звертаючись до традиційних сюжетів історичного
походження, прагнуть увиразнити їх таємний сенс, поєднати давноминулі справи з
хвилюючими ідеологічними, соціально-політичними, моральними проблемами
сучасності. Саме в історії зафіксований різноманітний індивідуальний та
колективний досвід, вищі досягнення розуму, які витримали перевірку часом і
продовжують залишатися актуальними і сьогодні.
Один і той
же мотив, сюжет, історичний факт, опрацьований протягом багатьох віків, у
кожній наступній епосі набуває нових значень, служить засобом втілення нової
проблематики. Історичні сюжети беруться за основу як у творах стародавніх
письменників, так і у сучасних майстрів слова – письменників ХХ – початку ХХІ
століть.
«Потворна
герцогиня Маргарита Маульташ» (1923) – історичний роман німецького письменника
Ліона Фейхтвангера про історичну постать Маргарити, графині Тірольської. Роман
розповідає про непривабливу, але розумну і освічену жінку, яку не зрозуміли і
недооцінили її сучасники, а також про її нещасну жіночу долю.
Тонкий,
іронічний і кумедно-пікантний історичний роман про дивну долю освіченої і
екстравагантної жінки пізнього Середньовіччя – герцогині Маргарити на
прізвисько Маульташ – і про багаторічну війну двох жінок – дружини і фаворитки,
в якій зброєю одної були краса і чарівність, а зброєю іншої – блискучий розум і
воістину божественний талант плести витончені інтриги.
У романі на
загальному фоні історії німецьких земель в першій половині ХIV ст. представлена
історія Тірольського герцогства. даний історичний відрізок часу наповнений в
романі міжусобною боротьбою за особисті егоїстичні інтереси, боротьбою, що
супроводжується інтригами, фабрикацією імператорських регалій, маскарадними
виборами імператорів і т.ін. Всьому цьому світу феодальної розгнузданості пристрастей
і честолюбності протистоїть тірольська герцогиня Маргарита, яка всіма силами
намагається відстояти цілість і незалежність маленької гірської країни.
Маргарита бореться за процвітання міст, за багатство країни і народу, за
розвиток торгівлі. Серед моря беззаконня і насильства Тіроль під мудрим
управлінням герцогині стає оплотом права, законності і прогресу, поки зовнішні
і внутрішні ворожі сили не руйнують справи Маргарити.
Тіроль разом
з іншими країнами переживав період відносного економічного підйому і міг
знаходити поборників і серед окремих феодальних володарів, в голови яких могли
приходити нові гуманістичні ідеї. Образ Маргарити не відповідає образу тієї
тірольської герцогині, яку знає історія, але його можна визнати історично
вірним в найзагальнішому і ширшому сенсі слова, оскільки в нім зібрані вади,
типові для відомої невеликої групи феодальних правителів, що розуміли вимоги
часу.
Якщо при
зображенні Маргарити, як позитивного типа історичного діяча, Фейхтвангер був
зв’язаний деякими упередженими ідеями, які не могли не заважати йому, то при
створенні інших феодальних образів автор був вільний і відобразив їх зі всією
безпосередністю реалістичного ясновидіння. Фейхтвангер майстерно розкриває
складний клубок інтересів, що переплітаються, політичних інтриг, хитромудрих
комбінацій, і перед нами вимальовується галерея історичних фігур зі всією
життєвою складністю і суперечністю їх характерів, що не укладаються в будь-яку
заздалегідь вироблену схему.
Головним
літературним джерелом, яким поза сумнівом користувався автор «Потворної
герцогині», було капітальне тритомне вигадування Йосифа Еггера, що вийшло в
Інсбруку (1872), про що свідчить не лише аналогічний порядок подій, що
викладаються, але і наявність в романі простого переказу деяких епізодів і навіть
текстуальних запозичень. Фейхтвангер залишається вірним своєму джерелу у
викладах всіх подій за винятком лише того, що стосується Маргарити. Дія роману
відбувається в епоху пізнього Середньовіччя – XIV століття. Юну Маргариту, якій
на той момент виповнилося всього дванадцять, повінчали з десятирічним Йоганном
Генріхом.
Замирившись
з долею непривабливої жінки, Маргарита всю себе присвятила своєму герцогству,
борючись за його процвітання. Не дивлячись на всі її зусилля, у підданих
Маргарита не користувалася ані любов’ю, ані пошаною. Впродовж всього життя вона
веде нерівну боротьбу зі своєю сучасницею, графинею Агнесою, яка є її повною
протилежністю. Агнеса дуже приваблива, але не блищить розумом. Особлива
насолода Агнеси – руйнувати все те, що є дорогим для Маргарити.
Роман
насичений безліччю трагічних подій з життя герцогині: розлучення з першим
чоловіком, відлучення від церкви, епідемія чуми, що забрала життя більшої
частини населення, єврейські погроми, звинувачення підданих, смерть двох дітей,
зрада сина, інтриги і політична боротьба, втрата своїх володінь. До всього
цього додається ще й слава найпотворнішої жінки в історії.
Основна маса
виведених в романі осіб відповідає своїм історичним прототипам. При створенні
більшості образів Фейхтвангер залишається вірним історії там, де вона донесла
нам правдиву подобу діячів минулого. Автор берет дійсних осіб і дійсні події як
рамка для свого основного героя. Місце, де розгортається дія роману, також не
вигадано: зберігаються всі географічні позначення країн, міст, річок і гір, які
приводяться, мабуть, навіть з деякою педантичною точністю і в повній
відповідності з картою і історичними документами. Що ж до хронології подій, то
вона абсолютно відсутня по причинах, про які буде сказано далі, якщо не
рахувати таких невизначених виразів, як середина століття і інше. У «Потворній
герцогині» дія розтягнута на великий період часу в 30–40 років, що дає авторові
можливість широко охопити події і поставити потрібну проблему.
Але
найкрупнішим змінам піддався центральний персонаж роману – Маргарита
Тірольська, бо особа історичної Маргарити не відповідала художнім задумам
автора. Маргарита з часом все більше виражала незадоволеність своїм чоловіком,
так само як тірольські барони пануванням Люксембургов. У легендах і у вигадуваннях
істориків Маргарита зображується як з фізичного, так і з духовного боку вельми
непривабливої. Хоча вона не була абсолютно потворною, але в усякому разі не
отримала б призу за красу, бо, за свідоцтвами, що заслуговують довіри, вона
володіла великим, широким ротом, що спотворює її обличчя, від якого, по
відданнях, вона і отримала прізвисько Маульташ. Рівним чином навряд чи вона
могла вважатися ідеалом жіночої чесноти.
З історичною
тірольською герцогинею Маргаріта роману нічого спільного за винятком імені не
має. З одного боку, Фейхтвангер гранично гіпертрофує зовнішнє неподобство
Маргарити, з іншого боку, робить її, знову-таки всупереч історії, носієм ідей
гуманності і прогресу. Роман «Потворна герцогиня» має своє легке уловиме
композиційне розчленовування, відповідне періодам життя Маргарити. Маргарита
переходить від одного душевного стану до іншого, і відповідно цьому міняється
її образ дій, вчинки і життєві цілі. Створена Фейхтвангером теорія історичного
роману дозволяє личити до історичних фактів як до зручного матеріалу для
вирішення якихось дуже важливих, кардинальних питань сучасності.
Література
1. Затонский
Д. Исторические комедии или романы Лиона Фейхтвангера / Дмитрий Затонский //
Художественные ориентиры ХХ века : Лица и проблемы. – М. : Сов. Писатель, 1988.
– С. 272 – 312.
2. Проців Г.
Ф., Козлик І. В. Літературно-критична рецепція роману Л. Фейхтвангера «Потворна
герцогиня» : Матеріали до вивчення творчості письменника у вишах / Г. Ф.
Проців, І. В. Козлик // Зарубіжна література в школах України. – 2012. – № 6. –
С. 47 – 49.
3. Сучков Б.
Лион Фейхтвангер : 1884–1958 / Борис Сучков // Лики времени : Ф. Кафка, С.
Цвейг, Г. Фаллада, Л. Фейхтвангер, Т. Манн. – М. : Худож. лит., 1969.– С. 241 –
334.
4. Krusche
H. Ja. Das Ganze noch mal. Lion Feuchtwanger: deutsch-jüdisches
Selbstverständnis in der Weimarer Republik / Heike Krusche // Oldenburgische
Beiträge zu jedischen Studien. – Oldenburg : Bibliotheks– und
Informatiomssystem der Univ., 2004. – 220 S.
5.
Feuchtwanger M. Nur eine Frau: Jahre, Tage, Stunden / Marta Feuchtwanger. –
Berlin und Weimar : Aufbau Verlag, 1984. – S. 144.
6.
Feuchtwanger L. Aus meinem Leben / L. Feuchtwanger // Almanach für deutsche
Literatur. Herbst 1963: Neue Texte 3. – Berlin, 1963. – S. 17.
Комментариев нет:
Отправить комментарий