С. С. Давидович м. Житомир (Загальне мовознавство)

КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ПІДХІД ДО ВИВЧЕННЯ АЛЮЗІЙ

Теорія інтертекстуальності, яка спочатку набула розвитку в рамках літературознавства, знаходиться в центрі уваги багатьох провідних лінгвістів сучасності. Одним з мовних засобів, що служить реалізації категорії інтертекстуальності, є алюзія.

За О. О. Селівановою, алюзія (від лат. alludo – натякати, жартуючи) – вияв текстової категорії інтертекстуальності, прийом художньої виразності, що змістовно збагачує текстову інформацію, створюючи численні асоціації за рахунок натяку на події, факти, персонажів інших текстів; є виявом безперервної діалогічності текстопородження, зокрема, художньої творчості [3, 24].

Зазначимо, що у сучасних дослідженнях явища алюзії все більше уваги приділяється вивченню її концептуальної складової. Концепт, у свою чергу, є базовим поняттям когнітивної лінгвістики, яка вивчає мову як засіб отримання, зберігання, обробки, переробки і використання знань, спрямована на дослідження способів концептуалізації та категоризації певною мовою світу, дійсності та внутрішнього рефлексивного досвіду [4, 365].

Щодо вивчення алюзії в сфері концептології, то це явище розглядається в ментально-гносеологічному аспекті як засіб концептуальної системи індивіда, за допомогою якого він розуміє і сприймає один тип об’єктів і явищ у термінах іншого. Такий підхід цілком узгоджується з твердженням О. О. Селіванової про концептуальний статус усіх фігур мовлення. На думку дослідниці, текстові алюзії є поширеним типом асоціатів-терміналів ментально-психонетичного комплексу, до якого, власне кажучи, вона прирівнює концепт [4, 142].

М. А. Захарова справедливо зазначає, що алюзія – це згорнута когнітивна модель прецедентної ситуації, що визначає статус алюзивного імені як прикордонного явища, що належить до сфери пам'яті і, тим не менш, є частиною системи мови [2, 32].

Такий аспект вивчення алюзії зумовлює введення до апарату дослідження терміну концептуальна алюзія, під яким розуміється концептуально навантажена мовна одиниця з алюзивним статусом. На відміну від концептуальної метафори, алюзія не формує нові концепти, а є засобом експліцитної чи імпліцитної апеляції до вже відомого концепту, у чому полягає її концептуальна функція.

У дослідженнях концептуальних алюзій дуже часто звертаються до аналізу її ознак, які характерні також для концепту-сценарію. Концепт-сценарій – це особливий вид концепту, який реалізує в семантичному плані свого вербального вираження сему руху, ідею розвитку. Сценарій завжди носить сюжетний характер, і слово виступає у вигляді заголовка для серії стереотипних дій. Колективний досвід носіїв мови дозволяє по-різному реалізовувати прочитання одного і того ж сценарію, заданого відповідним словом, і необхідно усвідомити рольові функції, які пропонуються для певного сюжету в рамках того чи іншого сценарію [1, 56].

А. Б. Циренова зазначає, що одним із способів вербалізації сценарного концепту є алюзія. Алюзія сценарного типу дозволяє відтворювати в рамках нового контексту частину прецедентного тексту або навіть весь текст в цілому. Перенесення ознак одного предмета (явища) на інший предмет (явище) дає можливість більш яскраво і точно виявити особливості останнього. У свідомості індивіда, користувача знань, зберігається інформація про певні ситуації, що почерпнута з різних прецедентних текстів, в яких чітко визначені ролі учасників, їх властивості та конкретні дії. Людина точно знає, як оцінюється та чи інша ситуація в певному соціумі, що вона означає, які з її ознак можна реалізувати в процесі комунікації. Знання цієї ситуації, її сценарію, може бути перенесено в новий контекст з автоматичним розподілом ролей, властивостей і дій серед учасників нової ситуації. Така система спрощує процедуру сприйняття та оцінки нової ситуації і одночасно дає стереотипну концептуальну орієнтацію [5, 19].

Отже, концептуальний підхід до вивчення алюзії, на нашу думку, допомагає наблизитись до осмислення власне природи алюзії, а також її функцій. Якщо в класичному розумінні алюзія є предметом вивчення літературознавства, то сучасні дослідження цього явища не обмежені лише даним напрямом. Все частіше алюзія розглядається в руслі вивчення міжкультурних зв'язків або проблеми інтертекстуальності, у сфері стилістики, фразеології, перекладознавства та когнітивної лінгвістики.

Література

1. Бабушкин А. П. Типы концептов в лексико-фразеологической семантике языка / Бабушкин А. П. - Воронеж : Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 1996. – 102 с.

2. Захарова М. А. Аллюзивные имена собственные как символы и знаки / М. А. Захарова // Актуальные вопросы языкознания, страноведения и методики обучения иностранным язикам : Материалы III межвуз. науч.-практ. конф. – Челябинск : Изд-во ЧГПУ, 2003. – С. 31-39.

3. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія / Селіванова О. О.  – Полтава : Довкілля – К., 2006. – 716 с.

4. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми : [підручник] / Селіванова О. О.  – Полтава : Довкілля – К., 2008. – 712 с.

5. Цыренова А. Б. О средствах реализации сценарного концепта (на материале английского языка) / Цыренова А. Б. // Вестник ТГПУ. – 2013. – С. 18-21.

Г. С. Григоренко м. Житомир (Загальне мовознавство)

ВЕРБАЛІЗАЦІЯ НЕГАТИВНОГО ЕМОЦІЙНОГО СТАНУ СТРАХУ В АНГЛОМОВНОМУ ПРОЗОВОМУ ДИСКУРСІ

Сучасна гуманістична лінгвістична парадигма характеризується врахуванням людського фактора як чинника комунікативних процесів. Комунікативна діяльність людини пов’язана з емоційною сферою, емоції відображаються на всіх рівнях мови, взаємодіючи з мовною системою. Свідомість людини, відображаючи образи навколишньої дійсності, поєднує їх з суб’єктивно-емоційним ставленням [2, 7-9]. Емоції при цьому отримують мовне втілення у семантиці мовних одиниць.

Вивчення природи емоцій та їх ролі в житті людини є об’єктом дослідження низки суспільних та гуманітарних наук. Базові визначення та класифікації емоцій знаходяться в межах розробок психологічної науки. Поняття «емоції» визначається як особливий клас психічних станів людини, які виражають її оцінне ставлення до життєвих ситуацій, до власної діяльності та діяльності інших осіб. Це форма відображення внутрішнього стану людини або зовнішнього світу.

В нашому досліджені негативну емоцію страху ми розглядаємо як форму вияву відповідного емоційного стану, оскільки психологічні розвідки свідчать про те, що емоція страху виявляється сукупно – як в емоційних переживаннях, так і у внутрішніх та зовнішніх фізіологічних реакціях.

Психологи відносять емоційний стан страху до негативних емоційних станів та визначають страх як емоційний стан, який відображає захисну біологічну реакцію людини при переживанні нею реальної або уявної небезпеки для здоровґя й благополуччя [1, 497]. Причиною страху може бути як присутність чогось загрозливого, так і відсутність того, що дає безпеку.

Аналіз лексикографічних джерел свідчить, що лексема fear в сучасній англійській мові визначається як: 1) an unpleasant emotion caused by the threat of danger, pain, or harm; 2) a feeling of anxiety concerning the outcome of something or the safety of someone.

Відповідно до класифікації В. І. Шаховського, вербалізація емоцій здійснюється за допомогою таких лінгвістичних засобів як: 1) номінація емоцій (лексичні одиниці, що містять лише поняття про певні емоції); 2) дескрипція (опис зовнішньої експресії: міміки обличчя, очей, губ; пантоміміки; тембру голосу, інтонації); 3) експлікація (безпосереднє вираження емоцій через афективи, конотативи та потенціативи) [3, 5-6].

Згідно з результатами проведеного дослідження, негативний емоційний стан страху можна назвати, описати та виразити. Номінантами страху виступають емотивно нейтральні слова, які лише передають поняття про цю емоцію. Сюди можна віднести такі лексеми як fear (страх), panic (паніка), terror (жах) та синонімічні їм одиниці. Для опису психофізіологічних симптомів емоційного стану страху слугують мовні одиниці, семантика яких містить і логіко-предметне, і емотивне значення. Для безпосереднього вираження емоції страху слугують афективи, семантику яких складає тільки емотивне значення.

У прозовому дискурсі негативна емоція страху може передаватися за допомогою реплік персонажа, коли він описує свій емоційний стан, або словами автора. В обох випадках ця негативна емоція передається за допомогою спеціальної лексики. До складу такої лексики входять усі самостійні частини сучасної англійської мови, що містять у собі сему ‘afraid’ (наляканий).

Досліджуючи особливості вербалізації негативного емоційного стану страху, ми аналізуємо емоційно навантажені уривки, взяті з англомовних прозових творів, що відображають життєву реальну спонтанну емоційну комунікацію соціально-побутової тематики. При виборі ілюстративного матеріалу ми беремо до уваги: а) контекст, в якому розвивається емоційна ситуація; б) слова автора, які описують негативний емоційний стан страху персонажів; в) номінації невербальних засобів, до яких відноситься міміка, просодія, жестикуляція, проксеміка тощо; г) репліки персонажів, через які вони описують власні емоційні переживання чи переживання інших персонажів.

Проілюструємо функціонування вказаних вище чинників прикладами вербалізації емоційного стану страху з романів Ніколаса Спаркса «Остання пісня» та «Тиха Гавань», де на репрезентацію емоції страху вказують як номінанти цієї емоції terror, panic, terrified, так і інші слова. Наприклад, з контексту видно, що причиною виникнення негативного емоційного страху персонажу стала пожежа в будинку, в якому знаходилися діти: “I need to open the window!” she screamed, shaking herself free. “This is the only way out!” Peering closer, Katie realized that the frame had been painted shut, probably years ago. She didn’t know what to do, but the sight of the two children staring at her in terror cleared her head. She looked around, frantic, finally seizing the rocking chair [5, 340].

Слова автора показують, що герої переживають страх: “Let me go!” she cried, hating the sudden panic in her voice [4, 142] і описують стан страху персонажів за допомогою невербальних засобів, які виражають вегетативні симптоми стану страху: She stopped, feeling her breath catch in her throat [4, 77]; She could feel her heart pounding, she could hear her own frantic breaths [4, 78].

Про вираження страху персонажем викликаного втечею від чоловіка-тирана свідчить його репліка, в якій описує свій емоційний стан: “I was just trying to imagine how you must have felt after hanging up on that final call from Kevin. When he still thought you were at home. I’ll bet you were relieved.” “I was. But I was also terrified. And at that point, I still didn’t have a job and didn’t know what I was going to do” [5, 235].

Отже, емоційний стан страху належить до базових негативних емоційних станів, що вербалізуються в романах Ніколаса Спаркса «Остання пісня» та «Тиха Гавань» через номінацію, дескрипцію та експлікацію. Перспектива дослідження вбачається нам в аналізі особливостей вербалізації інших негативних емоційних станів у творах Ніколаса Спаркса.

Література

1. Варій М. Й. Загальна психологія / Варій М. Й.  – К. : «Центр учбової літератури», 2007. – 968 c.

2. Шаховский В. И. Категоризация эмоций в лексико-семантической системе языка / Шаховский В. И.  – Воронеж : Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 1987. – 188 с.

3. Шаховский В. И. Что такое лингвистика эмоций / В. И. Шаховский // Мир лингвистики и коммуникации. – 2008. – № 3. – С. 1-11. – Режим доступу: http://tverlingua.ru/archive/012/3_shakhovsky.pdf.

4. Sparks N. The Last Song / Sparks N.  – New York : Grand Central Publishing, 2009. – 253p.

5. Sparks N. The Safe Heaven / Sparks N. – New York : Grand Central Publishing, 2010. – 375 p.

І. В. Іост м. Маріуполь (Загальне мовознавство)

ПОНЯТТЯ КАРТИНИ СВІТУ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ЇЇ СТРУКТУРИ

Інтерес науковців до концепту та концептуального аналізу текстів привів до появи теорії картини світу. Картина світу – це певна модель, яка описує до деякої міри реальність в розумінні людини і дозволяє їй діяти згідно з якимись правилами, які явно і неявно закладені в цю картину.

Поняття картини світу сходить до ідей В. фон Гумбольдта і неогумбольдтіанців (Л. Вайсгербер та ін.) про внутрішню форму мови, з одного боку, і до ідей американської етнолінгвістики, зокрема, так званої гіпотези лінгвістичної відносності Сепіра – Уорфа, – з іншого.

Сучасні автори визначають картину світу як «глобальний образ світу, що лежить в основі світогляду людини, тобто такий, що виражає істотні властивості світу в розумінні людини в результаті його духовної та пізнавальної діяльності» [7, 91].

Відбитки картини світу можна виявити в мові, в жестах, в образотворчому мистецтві, музиці, ритуалах, етикеті, речах, міміці, в поведінці людей.

Що стосується віддзеркалення картини світу в мові, то введення поняття «Картини світу» в антропологічну лінгвістику дозволяє розрізняти два види впливу людини на мову – вплив психофізіологічних та іншого роду особливостей людини на конститутивні властивості мови і вплив на мову різних картин світу – релігійно-міфологічною, філософською, науковою, художньою [4, 2-12]. Картина світу має наступні структурні частини: 1) мовну; 2) концептуальну; 3) культурну.

1. Мовна картина світу – це відбитий засобами мови образ свідомості – реальності, модель інтегрального знання про концептуальну систему вистав, що репрезентуються мовою [5, 29].

Сучасний стан вивчення картини світу представлений дослідженнями, що розгортаються в двох основних напрямах. По-перше, аналізуються окремі характерні для даної мови концепти. Це, перш за все, «стереотипи» мовної і культурної свідомості. З іншого боку, це специфічні конотації неспецифічних концептів, наприклад, до них відноситься символіка визначень кольорів у різних культурах [1, 371]. Автор наводить цікаві дані про відмінності в культурних асоціаціях і реакціях на той або інший колір, експериментально встановлені при експлуатації комп'ютерів з кольоровими екранами. Наприклад, значення червоного кольору у Німеччині означає небезпеку, у Франції – аристократію, в Єгипті – смерть [3, 79].

По-друге, Г. В. Колшанський ввів пошук і реконструкцію властивого мові цілісного, донаукового погляду на світ. Це означає, що кожну природну мову відображає певний спосіб сприйняття і організації, або концептуалізації світу. Властивий мові погляд на світ як універсальний, так і національно специфічний, тому носії різних мов можуть бачити навколишній світ трохи по-різному, через призму своїх мов [3, 82-86].

Реконструкція наївної моделі світу на основі повного опису лексичних і граматичних значень починає розглядатися як найважливіше завдання семантики і лексикографії. Раніше лінгвісти розглядали мовні значення як більш менш безпосереднє віддзеркалення фактів дійсності. Проте поняття наївної моделі світу дає семантиці нову можливість. Мовні значення можна пов'язувати з фактами дійсності не прямо, а через відсилання до певних деталей наївної моделі світу, як вона представлена в даній мові. В результаті з'являється основа для виявлення універсальних і національно своєрідних меж в семантиці природних мов, відкриваються деякі принципи формування мовних значень.

Таким чином, можна констатувати, що на сучасному етапі розвитку лінгвістики мовні моделі світу стають об'єктом опису й інтерпретації в рамках комплексу наук про людину. Картина світу будь-якої мови розглядається не лише в контексті фольклору, міфології, культури, історії, звичаїв і психології даного народу, але також у контексті лінгвістики. Найважливішим завданням семантики і лексикографії на сучасному етапі розвитку стає реконструкція наївної моделі світу на основі опису лексичних і граматичних значень.

2. Поняття «Концептуальна картина світу» досліджується різними науками, кожна з яких розглядає суть даного поняття в рамках своїх проблем і категорій.

Лінгвістика, де вона отримала назву картини світу, встановлює зв'язок картини світу і мови, вивчає способи фіксації розумового вмісту засобами мови. Мова не лише є частиною картини світу як одна з представлених у свідомості семіотичних систем, але і на його основі формується мовна картина світу. за допомогою мови знання, отримане окремими індивідами, здатне брати участь в комунікативних процесах, перетворюючись на інтерсуб'єктне [39, 110].

У логіці розглядається суть концептуальної системи у зв'язку з проблемою фіксації в ній певної інформації [1, 235-249]. Нейрофізіологічні та психологічні дослідження, аналізуючи образ світу, намагаються пояснити механізми, супроводжуючі когнітивну діяльність людини (А. Н. Леонтьєв, В. П. Зінченко, Ф. Е. Василюк).

У філософії розглядається проблема картини світу в контексті філософських категорій: індивідуальна свідомість, світогляд, мислення, віддзеркалення і так далі (Л. Вітгенштейн, Р. Ф. Абдєєв, Е. В. Ільєнков).

У психолінгвістиці під концептуальною картиною світу розуміється сукупність знань, думок, уявлень про світ, яка відбивається в людській діяльності [4].

Механізм побудови концептуальної системи і роль мови в цих процесах розкриває Ю. Д. Апресян, який услід за Р. І. Павіленіс, аналізуючи концептуальну картину світу з логіко-філософських позицій, використовує в своїх роботах терміни «концептуальна система» і «концепт», розуміючи під ними безперервно конструйовану систему інформації (думок і знань), яку має в своєму розпорядженні індивід про дійсний або можливий світ. Основними властивостями концептуальної системи вважається континуальність і послідовність введення концептів [1, 259].

Таким чином, суть концептуальної системи полягає в систематизованому представленні знань і думок індивіда, відповідному до інтерсуб'єктної і суб'єктивної інформації. Мова в даній системі є символічним репрезентантом концептуального вмісту.

3. Поняття «мовна і концептуальна картина світу» виявляються тісно пов'язаними з поняттям культури [2, 54].

Все багатство буття тієї чи іншої культури, вся цілісність буття того чи іншого народу формує певний спосіб усвідомлення світу і буття в ньому. Результатом цього специфічного бачення світу, в якому мешкає людина, і є культурна картина світу — система образів, знань про будову світу і місце людини в ньому [2, 59-65].

До культурної картини світу входять первинні інтуїції, національні архетипи, способи сприйняття часу і простору, «самоочевидних», але недоведених тверджень, позанаукових знань.

Культурна картина будується з точки зору того, що він (світ) означає для людини, що живе в ньому. Але ці значення не завжди можуть ставати надбанням свідомості та волі [6, 115-119].

При інструментальному підході поняття «Культурна картина світу» зводиться лише до раціональних очевидностей, до опису виражених в мові знань (тому числі наукових) про світ і його різні пласти. При такому підході відбувається зневага неповторністю і унікальністю людини, його буття втрачає особовий характер [2, 47-52].

Культурна картина світу складається з тематично ясного, осмисленого і очевидного вмісту артефактів і неусвідомлених значень і особових сенсів, а також дослідів, переживань, мотивів, оцінок.

Література

1. Апресян Ю. Д. Избранные труды. – Т. II. Интегральное описание языка и системная лексикография / Апресян Ю. Д.  – М. : Школа «Языки русской культуры», 1995. – 789 с.

2. Гачев Г. Д. Национальные образы мира. Общие вопросы / Гачев Г. Д.  – М., 1988. – 103 с.

3. Колшанский Г. В. Объективная картина мира в познании и языке / Колшанский Г. В.  – М. : Наука, 1990. – 174 с.

4. Кубрякова Е. С. Языковая картина мира как особый способ репрезентации образа мира в сознании человека / Е. С. Кубрякова // Вестник Чувашского гос. пед. ун-та имени И. Я. Яковлева, 2003. – №4 (38). – С. 2-12.

5. Манакин В. Н. Сопоставительная лексикология / Манакин В. Н. – К. : Знання, 2004. – 69 с.

6. Почепцов О. Г. Языковая ментальность: способ представления мира /  О. Г. Почепцов // Вопросы языкознания. – 1990. – № 6. – С.110-122.

7. Серебренников Б. А. Роль человеческого фактора в языке : Язык и картина мира / [Б. А. Серебренников, Е. С. Кубрякова, В. И. Постовалова и др.]. – М. : Наука, 1988. – 117 с.