ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ ЮРИДИЧНИХ ТЕКСТІВ ТА
ТЕРМІНОЛОГІЇ НА МАТЕРІАЛІ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ
Юридичний переклад на даному етапі розвитку суспільства
займає провідне місце серед інших видів. Це не важко зрозуміти чому, адже не
лише країни, а й окремі юридичні особи хоч раз в житті зустрічалися з проблемою
перекладу юридичних угод, контрактів, візових документів і тому подібне.
Юридичний переклад – це мовно-юридична
процедура, відповідно до якої відтворюється правовий контекст тексту юридичного
змісту вихідної правової системи за допомогою засобів тої чи іншої іноземної
мови. Станом на сьогодні переклад юридичних реалій має трансдисциплінарний
напрям, тобто вводить здобутки і методи з таких сфер науки, як мовознавство,
правознавство, термінознавство, а також перекладознавство.
Найбільш значні внески на кожному етапі розвитку
юридичного перекладу робили в більшій мірі німецькі науковці, у своїх роботах
вони об’єднували надбання у галузях правознавства та лінгвістики.
До таких відомих діячів
насамперед належать: В. Вальсфлог «Rechtsvergleichung und juristische Übersetzung: eine
interdisziplinäre Studie», Е.
Мюллер «Sprache – Recht – Übersetzen: Betrachtungen zur juristischen
Fachkommunikation», Д. Буссе «Recht als Text. Linguistische Untersuchungen zur
Arbeit mit Sprache in einer gesellschaftlichen Institution» та ін.
Серед українських вчених, які
працювали над цією темою, можна виокремити Т. Кияка «Теорія і практика
перекладу», Т. Супрун «Zur Frage der Varietät der juristischen Terminologie (am
Material der deutschen und österreichischen Rechtssysteme)» та ін.
Складність перекладу
німецьких юридичних текстів полягає в тому, що в них наявна структурно
розгалужена, в усіх розуміннях цього слова, термінологія.
Юридичні тексти, тобто
документи, можна поділити на такі типи:
1. особиста документація
(трудова книжка, шлюбний договір, свідоцтво про народження і тому подібне);
2. ділові документи
(договори, угоди, контракти, доручення, ліцензії, звітності);
3. процесуальні документи
(позови, судові протоколи, клопотання);
4. нормативно-правові акти
законодавства (закони, підзаконні правові акти, кодекси, статути, положення);
5. юридичні документи
(службові і особисті)
6. дипломатичні документи
(службова записка, біографічна довідка, звіти за підсумками візитів, документи зовнішньо-дипломатичного листування,
меморандум, приватний лист, комюніке та інше) [3, 112].
Не зважаючи на те, що
німецька та українська юридичні системи відносяться до
континентально-європейської моделі, яка бере початок з римського права, вони
мають низку відмінностей на термінологічному рівні як юридичного, так і мовного
характеру. У Федеративній Республіці Німеччина представники закону віддають
перевагу, наприклад, національним варіантам термінів. Тоді як в Українській
юриспруденції найчастіше вживаються латинізми. Наприклад, «акт» (лат. actus – дія) в
німецькій юридичній терміносистемі буде мати такі національні відповідники, як:
Akte, Handlung, Niederschrift, Rechtshandlung,
Schriftsatz та Tatbestandsaufnahme,
чи «експертиза» (лат. expertus – досвідчений) – Begutachtung
durch Sachverständige, Gutachterwesen, Prüfungsstelle, Prüfungsverfahren а
ще також сюди відноситься Sachverständigenbeweis.
Кожен термін має у своїй
основі відповідну дефініцію, тобто визначення реалії, що становить
характеристику того чи іншого предмета, явища. Він може бути утворений на
основі рідної мови, або бути запозиченим з іншої мови, або мати своє походження
з прадавніх мов. Варіативність перекладів юридичних термінів не має меж [5,
76-87].
Як приклад візьмемо слово «судимість», у німецькій мові воно має
кілька відповідників: Vorbestraftheit, Vorbestrafung,
Vorstrafe, Straffälligkeit, Vorstrafe, Vorbestrafung.Чи, наприклад, «закон»: Rechtvorschrift, Landesgesetz, Statut (міжнародне приватне право), Constitutum
(латинське), Gesetzeswerk, Lex, Rechtsakt.
Як бачимо в німецькій
юридичній термінології переважно зустрічаються складні слова. Це відбувається з
метою вираження одним терміном двох і більше суттєвих ознак предмета чи явища.
Найбільше в юридичній
термінології зустрічаються слова, які можна розпізнати за наявністю у їх складі
таких префіксів, як -un, -ur, -er, -zer,
-miss, -ver, -ent,
-be (наприклад, Berufung – апеляція).
В утворенні німецьких
юридичних термінів також беруть участь такі суфікси: -e, -er, -ung (наприклад, Angeschuldigte
– підсудний), та напівсуфікси: -macht,
-recht, -stück (наприклад, Asylrecht
– право притулку) і тому подібне [1, 18-129].
Нині утворення нових
термінологічних систем може відбуватися не одним способом, а кількома,
наприклад суфіксально-префіксальним. Це зумовлюється розширенням
термінологічної системи та потребою у поєднанні термінів відповідно до певних
групових категорій.
Розвиток усіх аспектів
пов’язаних із життям людини – це безперервний рух уперед, тому кожна галузь
діяльності постійно розширюється, що стосується також і права. Виникають окремі
його галузі, що обумовлює виникнення труднощів при розрізненні термінології:
1)
загальнонаукової;
2)
загально технічної;
3)
галузевої;
4)
вузькоспеціальної [2, 83].
Перші два види термінів
зустрічаються лише у деяких галузях як науки, так і техніки, третій вид – у
якійсь одній певній галузі, а останні належать до спеціальності даної галузі.
Терміни, як правило,
відображають зміст поняття і носять номінативних характер, але за своєю
природою вони складні, хоча повинні бути короткими, точними та однозначними [4,
283].
Надзвичайно важливим аспектом
перекладу є також достатньо глибинне розуміння культурних особливостей вихідної
мови, сталих конструктивних зворотів і тому подібне. Тут не має місця для
описового перекладу, існує лише точний якомога близький до вихідного тексту
переклад.
Особливу увагу слід приділити
відмінностям у самій юридичній системі держав, тому краще, коли переклад
виконує спеціаліст у галузі права, бо основними умовами є точність передачі
стильового відтінку того чи іншого терміну, лаконічність (тобто подача
матеріалу повинна бути стриманою та небагатослівною), чіткість (не повинно бути
зайвих зворотів, кліше, що лише ускладнюють сприйняття тексту) та науковість
(все повинно бути літературно обґрунтованим).
Отже, для адекватного
перекладу юридичного тексту треба врахувати всі аспекти:
1)
чи має місце омонімія;
2)
визначити тематику тексту;
3)
відповідно до головної
частини терміна виділити смислове слово;
4)
ідентифікувати його значення.
При виконанні саме таких
неважких завдань перекладач зможе достовірно, зі збереженням змісту відтворити
вихідний текст.
Література
1. Енциклопедичний юридичний словник. – К. : «ШКОЛА»,
2001. – 400 с.
2. Комиссаров В. Н. Теоретические основы методики
обучения переводу / Комиссаров В. Н. – М. : РЕМА, 1997. – 112с.
3. Кравченко А. П. Немецкий для юристов / Кравченко А. П.
– Ростов Н/Д. : Феникс, 1997. – 288 с.
4. Шаблій О. А. Теоретичні та методологічні
засади німецько-українського юридичного перекладу : дис на здобуття наук.
ступеня доктора філолог. наук : 10.02.16 „Перекладознавство” / Шаблій Олена
Анатоліївна. – Київ, 2013. – 540 с.
5. Шелов С. Д. Терминология,
профессиональная лексика и профессионализмы (к проблеме классификации
специальной лексики) / С. Д. Шелов // Вопросы языкознания. –
1984. – № 5. – С.76–87.
Комментариев нет:
Отправить комментарий